Олександр Олесь

Біографія Олександра Олеся

Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Дід по матері орендував маєток у селі Верхосулі, де провів молоді роки Олесь. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Волзі, коли Сашкові було 11 років.

Мати Олександра з трьома дітьми повернулася до Білопілля. Виховувала дітей в любові. У чотири роки Сашко вже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря». Тут Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачінеподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працює в херсонських степах.

1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті , паралельно працює на Дарницькій скотобійні.

Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. В цей час він познайомився з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.

Творчість Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Від 1909 року Олесь позначає обкладинки своїх книжок спершу з варіянтами (Кн. ІІ, Т. ІІІ), а від «Драматичних етюдів» послідовно використовує позначення «Кн.» плюс римська цифра, яка відповідає порядковому номеру збірки.

У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.

За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась» (1907). Становлення поета припадає на часи революційного піднесення визвольного руху. За сприяння відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора, на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького у 1907 р. виходить його збірка поезій «З журбою радість обнялась» під псевдонімом Олександр Олесь. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань. книжка «Драматичні етюди» (Кн. IV, 1914).

1909 року вийшла друком збірка «Будь мечем моїм!..» (1909, авторська назва була знята цензурою, тому книжка вийшла під заголовком «Поезії. Кн. ІІ»). 1911-го — третя збірка «Книжка третя».

Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси». Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського народу. Тоді ж, 1912 року, О. Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком (який справив на нього «надзвичайно файне враження»), з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським.

У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану із зображенням морських пейзажів. Поет радісно зустрів повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, що згодом стане відомим поетом під ім’ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу:

Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з Волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.

У 1917 р Олександр Олесь видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника. Р. 1917», наснажений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів циклі схвильований бурхливими подіями будівництва української державності, йому аж не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною:

Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.

(«В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Він також слідкує за літературними процесами в радянській Україні. На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
Поет хоче відвести душу в сивій давнині, він багато пише про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київську Русь. Певне, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові).

Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти і розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала добре знайому родину Крушельницьких, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Тяжкими були останні роки Олександра Олеся. Гітлер розчленовує Чехо-Словаччину, яка прихистила поета. Угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета. 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

У 2010 році в м. Білопіллі було встановлено пам’ятник Олександру Олесю.

 

2 варіант

Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь — літ . псевдонім ) народився 5 грудня 1878 р. у м. Крига (тепер Білопілля) на Сумщині в замо жній селянській родині . Після закінчення сільської школи навчався в Дергачівському училищі . 1903 року він закінчив Харківський ветеринарний інститут , працював статистиком у земстві та ветеринарним лікарем на київських бойнях . 1912 року О. Олесь виїздив за кордон , до Австрії та Італії , де зустрічався з І. Франком та О. Кобилянсько ю. Поет радісно вітав Лютневу революцію 1917 р. У лютому 1919 р. О. Олесь у складі дипломатичної місії УНР виїхав до Угорщини . Пізніше він жив у Відні та Берліні , остаточно оселився в Празі , де й провів решту життя . Помер О. Олесь 22 липня 1944 р. в Празі . Його син Олег Кандиба (1907—1944) також став відомим українським поетом (писав під псевдонімом Олег Ольжич ). Перша поетична збірка О. Олеся «З журбо ю радість обнялась » вийшла 1907 р. у Петербурзі . Поет вніс до української літератури нові образи і ритми . Відсутність повчального тону в поезіях О. Олеся сприймалася сучасниками як розрив із попередньою народницькою традицією. Поряд із традиційними романтичними мотивами поет уживав символічну систему образів , прагнучи за допомого ю символів та алегорій осягнути приховану сутність життя («Айстри », «Лебідь » та ін .). Провідне місце у першій збірці поета також посідали твори , пов ’язані з револ юціє ю 1905 р., що стали яскравим зразком української громадянської поезії («Ой не квітни , весно ,— мій народ в кайданах », «Капітану Шмідту », «З військом за волю боролися ми …» та ін .). Пізніше виходили друком збірки поезій , які автор позначав римськими цифрами : 1909 — ІІ , 1911 — ІІІ , 1914 — ІV, 1917 — V. Уже в третій збірці домінують мотиви страху й розпачу перед завтрашнім днем , журби та зневіри в мо жливостях людини , впевненістю, що людське життя є лише забавою в руках певних вищих сил , сліпого фатуму . О. Олесь вва жається одним із зачинателів українського модернізму . Модерністська основа світовідчування поета проявилася у трагічному протиставленні мрій і реальності , минущого й вічного . Лютневій революції присвячені вірші «Воля ! Воля ? Сниться , мо же?..», «1 Мая », «Лебідь », «О слово рідне ! Орле скутий !», сповнені надії на відродження України . В еміграції вийшли збірки «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931), в яких відчутні ностальгічні мотиви туги за батьківщиною, та сатирична збірка «Перезва » (1921). Написав О. Олесь багато віршованих казок для дітей та книжку «Княжі часи . Минуле України в піснях » (1930). Він є також автором драматичних творів («По дорозі в Казку », «Золота нитка », «Танець життя », «Над Дніпром », «Ніч на полонині »), прозових творів та перекладів з інших мов . Щирі та емоційні поезії О. Олеся , покладені на музику , стали популярними українськими романсами .

Предложения интернет-магазинов