Іван Багряний біографія

2 жовтня виповнилося 110 років від дня народження Івана Багряного — одного з найяскравіших і найдраматичніших українських письменників ХХ століття. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Тепер в Україні опубліковано кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з’являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої держави — Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Народився 19 вересня (2 жовтня) 1906 року в селі Куземин, Охтирського району. У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя.
1925 року вийшов із комсомолу. Того ж 1925 року Іван Багряний під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».
1926 року виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.
16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».
Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини.
1944 року він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як«Тигролови»).У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле».
1945 року Багряний емігрував до Німеччини. У1948 року заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.
Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року.

 

Іван Багряний біографія 2 варіант

Іван Павлович Багряний народився 2 жовтня 1906 року в селі Куземин на Сумщині (тоді Полтавський повіт) у родині муляра. Вивчав образотворче мистецтво в Київському художньому інституті. У двадцятирічному віці почав публікуватися у журналі «Глобус».

Уже з першими творами — поетичною збіркою «До меж заказних», поемою «Ave, Марія»  та віршованим романом «Скелька» письменник став рівним серед рівних як член опозиційного літературного об’єднання МАРС, до якого належали такі самовимогливі митці слова, як Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Косинка, Осьмачка, Галич.

На роки молодості Багряного припав нечуваний геноцид України. Вже у 25 років письменника піддано репресіям і, як політичний в’язень, він спізнає злигоднів і поневірянь у концтаборах Далекого Сходу. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури, втечу з заслання й повернення на батькіщину — знаходимо в романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський» .

Друга світова війна застала письменника в Охтирці, звідки він передислокувався до Галичини. 1945 року Багряний емігрував до Німеччини, та, як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «на еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля».

Іван Багряний пише брошуру — програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де викладає політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтовує закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1948 року Багряний заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП) і звідтоді цілих сімнадцять років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у м. Новому Ульмі (Західна Німеччина).

Тяжіння до епічного жанру І. Багряний засвідчив у поемах, зокрема в «Монголії» , у збірці поезій «Золотий бумеранг», у сатиричній поемі «Антон Біда, герой труда». Та вже з 1930 року, коли у Харкові з’являються друком оповідання «Крокви над табором», письменник послідовно й на все життя навертається до прози, драматургії та публіцистики. Прозові твори набувають значного розголосу і перекладаються різними мовами. Так один за одним виходять романи й повісті: «Звіролови», «Тигролови», «Сад Гетсиманський» , «Огнене коло» ,  «Маруся Богуславка» — перша книга роману «Буйний вітер», «Людина біжить над прірвою; п’єси «Генерал», «Морітурі» , «Розгром».

Західні дослідники творчості І. Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії.

Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків» «Культура».

Популярність іншого роману «Тигролови», що його Ю. Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з’явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з’явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано, — брудна книженція «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Предложения интернет-магазинов